Онтологічний сон

1. Конкретність, а не…

Світ, що занепадає, — це світ, у якому зруйновано демографічне ядро. Немає кому продовжувати, немає кому працювати…

Реальність для людини виникає як її дійсна присутність; без такої присутності — нічого немає.

Кожна присутність є унікальною, а загальна константа конкретних присутностей — абсолютно неповторною.

Можна скільки завгодно говорити неправду про те, що всі люди однакові, але ця “однаковість” можлива лише в межах усереднення:

• однакові перед законом,
• однакові перед життєвими умовами — народження, дорослішання, смерть…
• однакові перед фактом жаху того, що відбувається, який рухається в невідомому напрямку, руйнуючи всі людські зусилля.

Отже, рівність — це поняття.

Коли йдеться про одних — конкретних присутніх — це одна реальність, а коли про інших — зовсім інша.

2. Слова як конструкції

Поняття на кшталт атома, часу, політики, суспільства, економіки, організації тощо не дані безпосередньо реальністю. Вони сконструйовані — зібрані як концептуальні рамки, накладені на більш первинне поле людських пережитих речей і живих людей.

З одного боку, існує світ диференційованих об’єктів, які люди виокремлюють і називають, і в межах якого також перебувають живі люди. З іншого боку, існують концептуальні структури, що організовують і інтерпретують це поле.

Ті, хто не знайомий з онтологічним розрізненням, не розуміють його механізму. Вони не здатні розрізнити спосіб існування понять як конструкцій і спосіб розгортання конкретної реальності. У результаті вони залишаються в межах звичайного предметного мислення — фактично занурені в туман.

І так, насправді 99,9% перебувають у цьому тумані.

І річ тут не в якомусь таємному знанні — езотеричному чи екзотеричному. Усе простіше: відсутня здатність розрізняти конструкції та те, що відбувається.

І важливо підкреслити: йдеться не про звичайне “те, що відбувається”, а про онто-подію — сам рівень буттєвого розгортання.

3. Інструмент розсіювання

Розсіювання онтологічного туману, у своїй основі, є завданням філософії (одним із її проявів є мислення про мислення).

Філософію греків (або її аналоги в інших цивілізаціях) ніколи не викладали масово.

Її не навчали для того, щоб просто зрозуміти світ, пізнати його останні підстави чи створити основу для сучасної науки. Подібні спроби є лише частиною “головного розпізнання того, що відбувається”.

А це саме — первинне розсіювання онтологічного туману.

І справа тут не в агностицизмі чи інших класифікаціях, до яких схильне буденне мислення. І так, філософія — це не про ускладнену мудрість.

Розуміючи значення цього інструменту-практики — філософії — у логіці “батьків прогресу” її було збережено та трансформовано в модерних університетах XIX століття, передусім у німецькій, французькій та англійській інтелектуальних традиціях.

4. Деградація

Унаслідок розвитку позитивної науки, а також занепаду філософії як практики та перетворення її на звичайне знання серед інших форм зовнішньої інформації, філософія перестала бути тим, чим вона була для практиків попередніх епох.

Водночас середній учасник епохи масового виробництва, індустріалізації та формування стандартизованих національних утворень, керованих новим прошарком адміністраторів і професіоналів — інженерів, управлінців, науковців, — уже не був здатний опановувати цю доволі незвичну практику.

5. Позитивізм як надбудова

Наукове мислення та інші форми позитивізму функціонують як надбудова над звичайним буденним мисленням.

Позитивізм не здатний розрізняти конструкції та те, що відбувається. У межах позитивістського підходу конструкції ототожнюються з реальністю.

Проте, коли мислення редукується до роботи лише з конструкціями, стає можливим безмежне введення в оману. У такому стані неможливо вийти з туману, перебуваючи всередині самих структур, що його виробляють.

Це не пов’язано з якоюсь винятковою складністю, а радше з тим, що буденне мислення, у своєму прагненні до знання, зазвичай схоплює лише фрагмент наукового позитивізму і приймає його за всю систему знання та верхню межу людського розуміння.

Як реакція на цей глухий кут виникає форма слабкого езотеризму. Вона визнає обмеженість позитивізму, але продовжує діяти в межах його конструктивної методології, створюючи альтернативні сутності та спекулятивні системи, пропонуючи розчарованій публіці іншу версію “граничного мислення”.

Звичайно, науковець у межах позитивістського підходу може розуміти, як влаштований ядерний реактор, як функціонує економіка певного регіону або як структурована певна математична область, але…

6. Сон конструкціонізму

Але той факт, що все це є лише конструкціями, залишається прихованим для нерозрізненого свідомісного стану.

І той факт, що все існує “невідомо як”, але не як конструкція, виглядає як щось фактично нерозв’язне в межах онтологічного туману.

7. Онто-практика

Для того щоб відбувалося розрізнення, необхідно здійснювати сукупність практик, які в цілому не є “сутнісним знанням” у звичному сенсі.

Без таких практик залишається або буденна людина, або буденна людина-позитивіст, яка вважає, що відоме їй “вчення про щось” і є тим, що реально відбувається.

Розрізнення як практика — це не просто твердження, що “це не так”. Це постійне утримання чутливості до дивної, нестабільної природи самої присутності.

Поняття нерозрізненого свідомісного стану (Ununterschiedenheit, Indifference), а також серйозність мислення можна знайти у Гегеля, Кожева та інших мислителів.

8. Завжди туман

Світ буденної людини — це онтологічний туман.

Онтологічний туман — і, за його межами, метафізичний сон.

І так, тих, хто перебуває в онтологічному сні, можна вводити в оману безкінечно.

Recommended literature

• Hegel — Who Thinks Abstractly?
• Hegel — Phenomenology of Spirit
• Hegel — Science of Logic
• Heidegger — Being and Time
• Sartre — Being and Nothingness
• Kojève — Introduction to the Reading of Hegel
• Gilles Deleuze — Difference and Repetition
• Foucault — The Order of Things
• Husserl — The Crisis of European Sciences and Transcendental Phenomenology

Films

• The Leopard (Il Gattopardo), dir. Luchino Visconti, Italy–France, 1963