Аристократія духу: шлях жерця. Частина 2

3. Філософ-мудрець і мудрець-філософ

Дві диспозиції одного й того самого, що відрізняються лише концентрацією: невизначеність або визначеність.

Філософ-мудрець знає, що його «чергове визначення того, що відбувається» — це завжди щось, що почало згасати вже в момент самого визначення. Така позиція дозволяє йому залишатися філософом, тобто не згаснути й не перетворитися на «служителя культу». Ця позиція ніби передбачає постійне повернення до точки глобального запитування.

Мудрець-філософ — це вже той, хто, хоч і знає про точку глобального запитування, все ж залишається «з того боку, де мудрість». Точка «глобального запитування» для нього є способом виринання та виробництва після-мудрості, і він не має бажання залишатися на боці невизначеності.

Такий мудрець (наприклад, Конфуцій) може стати засновником нової суб'єктії. А точніше, група таких мудреців — це ті, хто фіксують щось вирване звідти (або звідси). Мудреці можуть сформувати жрецьку корпорацію, встановити культ і систему життя після.

Діалектика філософа і мудреця

Припустимо, філософи служать істині, а мудреці — правді, тобто вже визначеному рішенню щодо чогось. Але істина завжди сильніша за правду, тому що правда передбачає сторону, обставини або щось таке, що вже згасло.

У підсумку, ті, хто схиляються й рухаються у визначеності та невизначеності, можуть кимось ставати, а можуть і не ставати — тобто «не визначати шлях» (Дао). Тобто не набувати формалізації.

І, в певному сенсі, філософ завжди мудрець, а мудрець завжди філософ. Перехід між ними відбувається постійно, упродовж усього життя.

3.1. Філософ, що втрачає сенс

Мудрість завжди передбачає мудрість у чомусь. «Мудрість ні в чому» — це дурість. Навіть Діоген^[vi], який жив у бочці, був мудрим — мудрим у своєму запереченні сенсу обивательського життя.

Філософ — метафізик, метафізик — філософ (Сократ, Платон, Аристотель…).

Однак філософ також може бути поетом, письменником, винахідником, художником чи скульптором. Це той, хто здатен зазирати «на той бік» і привносити звідти сюди, у це «що відбувається», дещо особливе, штучне, що поєднує вже-загибле з постійним становленням. Подібне схоплене стає точкою переходу, що дозволяє опинитися одразу у двох світах. Саме це відрізняє справжнє мистецтво від того, що можна назвати ремеслом, мазаниною або графоманією.

Філософ-воїн або воїн-філософ (Олександр, Ромул…). Філософ-стратег — геополітичний, економічний: Джон Маккіндер^[vii], Карл Гаусгофер^[viii], Лайонел Кертіс^[ix], Едвард Гаус^[x], Генрі Кіссінджер^[xi]. Філософ як державний діяч (Арман де Рішельє^[xii]), розвідник, дипломат…

Філософ-фінансист: Бернард Барух^[xiii], Пол Варбург^[xiv], Джордж Сорос^[xv] — ті, хто перебували в цій позиції. Філософ-підприємець, економіст: Дюпон де Немур^[xvi]…

Філософ-вчений — це той, хто створює в науці щось проривне або нове: Гаусс, Ейнштейн, Гайзенберг, Резерфорд. Такі вчені завжди усвідомлюють, що їхні теорії — це щось слабке порівняно з тим, що відбувається насправді, і що вони приречені з часом згасати. Подібне усвідомлення дозволяє їм залишатися нестандартними, замість того щоб ставати людьми, повністю визначеними жорсткими, вже згаслими схемами.

Але філософ може бути і лікарем, педагогом, інженером, теслею, програмістом, моряком, психологом, психіатром, хіміком, торговцем, ремісником, скульптором чи відлюдником… Будь-яке визначення стану «жрець» може стати його формою.

3.2. Мудрець, що втрачає вогонь

Ситуація передбачає такі необхідні елементи:

Визначення смислу або теорія «згаслої адекватності», яка згодом, у своєму сильному значенні, визначатиме те, що відбувається, і приписуватиме, як слід діяти в межах того, що відбувається. Канвою для такого «сильного» може бути будь-що, аж до певної наукової теорії: фізичної, біологічної чи, можливо, соціально-політичної.

Служитель культу. Згасла мудрість, згасле «що робити» чи «куди йти» — це завжди, згодом, стає встановленим: що відбувається, як потрібно жити, як слід діяти. Так виникає «культ» — зумовлена (своїм підґрунтям) система цінностей і правил. Виникає «храм адекватності», а разом із ним — «служителі вже набутої адекватності», або, інакше кажучи, «служителі культу».

Згодом, або ж одразу, навколо «схопленої адекватності» виникає якесь зібрання, а найчастіше це — суб’єктія. Суб’єктія, з плином часу, як завжди, переходить під контроль воїнів, що стає причиною підпорядкування служителів культу конкретному управлінню воїнів. У підсумку вчорашні мудреці-філософи, які стали «служителями культу», у процесі трансформації та вихолощення перетворюються на «служителів згаслого культу» всередині структури правління, що костеніє. Це в майбутньому стане причиною загибелі всієї схопленої конструкції.

Служителі згаслого культу. Коли ви почуєте, що досить уже «цих розмов» і потрібно просто жити, ну жити нормально, — це означає, що все… Це означає, що вчення мертве. І любителі «поросят і патоки» у цей момент у прискореному режимі заповнюють увесь простір аж до самого верху, замінюючи собою навіть первосвященників. Це стає причиною ліквідації всієї смислової конструкції.

Новий, хто «з’їхав з глузду» — це завжди той, хто походить із стану священнослужителів. Володіючи здатністю звертатися на той бік, він помічає, що все «зупинене» — це не «те, що відбувається». Подібне відчуття «нездоровості того, що стало усталеним» стає причиною нового витка і руйнування вчорашнього згасання. Таким чином виникає нова основа, і цикл повторюється.

4. Відсутність «чистих» і все це: дух

Жодна з цих позицій не є «чистою». Перетікання та взаємодія відбуваються постійно. І як у такому контексті не згадати про бажання Олександра Македонського знаходити подібних до себе «філософів»? Їх можна назвати словом «інтелектуали» — це ті, хто «може звертатися на той бік», знати про свою метафізичну природу, що згодом проявляється в інший спосіб, в інших заняттях.

Єлітні структури у часи «підйому» найчастіше наповнюються саме цією субстанцією. А галузева діяльність учасників — це лише спрощення себе для участі у тому, що відбувається. Чим значніша наповненість тими, хто здатен знати ціну розкритому знанню і володіти самостійним мисленням, тим сильнішою є збірка.

4.1. Смисл і знання, що згасає

Вчені працюють зі знанням, а чистий жрець — зі смислом. Обізнаний вчений може аналізувати й розкладати «вихоплене» на складові частини або «грати в бісер».

Жрець виробляє смисловий опис того, що відбувається, використовуючи для цього роботу духу — розкриття того, що відбувається, через одного разу здійснене смислове «схоплення» з того боку.

Жерці мистецтва — це ті, хто здатен вихоплювати смисл з того боку й привносити його на цей бік, перетворюючи на акт мистецтва.

Жрець може вихопити смисл і надати йому форму: форму слова чи будь-яку іншу. Завтра це стане чимось охололим, охололою конструкцією, пройшовши шлях від невизначеності до визначеності. І те, що стане визначеним, завтра перетвориться на «знання». А коли це «знання» стане лише схемою, без «схоплення» того, з чим доторкнувся смисл, тоді настає смерть.

5. Остаточне згасання

Остаточне згасання передбачає загибель певної сильної теорії адекватності, без якої суб’єктія вже не існує, а натомість з'являється щось інше.

Коли верхня збірка заповнюється матеріалом, що зневажає «безвизначальний» глобальний стан (філософію), або коли суб'єкти не мають здатності розуміти, що те, що відбувається — це не сума формул чи схем; або ж коли наповнення верхньої збірки навмисно здійснюється шляхом проникнення туди тих, кого не можна назвати «інтелектуалами» — це показник того, що структура, представлена цією збіркою, є підпорядкованою, деградованою, «захопленою».

5.1. Втомлені форми

Припустімо, існують ті, хто зовсім не хоче бути в курсі того, чим є «те, що відбувається» як «нескінченна невизначеність» (а це і є виявлення метафізичності). Це ті, хто хоче працювати лише зі схематичним. Ті, хто прагне маніпулювати схемами та схематичним знанням, але при цьому не бажає вловлювати смисл.

Але є й ті, хто може працювати зі смислом і знає ціну всьому, проте працює у збіганні, що занепадає, і тому, заради виживання, змушений пристосовуватися до наявних реалій, що зрештою теж стає причиною забуття смислу.

Майже мудрець, іноді ритор. Продавець «побитої» мудрості, той, хто здатен навчити суми непотрібних відповідей на всілякі буденні питання. Подібні «мудрості» насправді не є відповідями, це щось цілком непотрібне. Але відрізнити графоманію від поезії — це те, що потребує власного мислення. А якщо його немає, то, на жаль, обивателя можна дурити за допомогою різної високопарності. Прикордонням такого явища є спеціаліст із виробництва побутової риторики, майстер гучних промов і привітань, а також іншої банальності, що іноді сприймається обивателем як ознака мудрого розуму…

Софіст. Спеціаліст із «солодкого і кислого», той, хто здатний через знання різноманітних логічних заплутаностей виробляти «майже-знання». Іноді це, через відтворення на публіці, викликає захоплення в обивателя. Але, звісно, подібне «ігристе» знання — це лише порожнеча, хоч воно і здається чимось значущим…

Святоша. Одна з форм прояву відсутності смислу. Той, хто знає, що нічого не виражає, що він — лише порожня форма чогось, що вчора було сильним. Це лише зовнішній вияв якоїсь сильної, але вже мертвої згаслої мудрості.

«Комсомолець». Виринають за будь-якої влади, на початку будь-якої нової теорії адекватності. Спочатку вони захоплено аплодують першому, потім другому, потім останньому, а згодом знову новому режиму… Палкі захисники, яскраві викривачі, гучні борці. У разі ж необхідності дійсно працювати — їх неможливо знайти. А працювати — означає виробляти, управляти, вигадувати, створювати, занурюватися в проблему…

Здатні, проникнувши в будь-яку організацію, з часом сформувати навколо себе зібрання агітаторів, зануривши все у постійний мітинг, що стає причиною недієздатності структури. «Комсомольців» можна поділити на підвиди: агітатори, борці, повалювачі, викривачі, провокатори, донощики, підлабузники. Дійсно оформлений колектив «комсомольців» включатиме всі необхідні різновиди.

На відміну від служителя культу, який «служить певній згаслій мудрості», «комсомолець» зневажає мудрість. Він вірить в обивательську теорію відносності (речизм) і у свою особливу «знаючість»: просвітлений нігілізм.

Учений-позитивіст — це усічений філософ, який не хоче знати причину свого знання. Розбирається в окремій дорученій йому галузі (розробленій колись кимось, хто був здатний працювати зі смислом, а не тим, що від нього залишилося тепер). Але такий «спеціаліст зі схем» «не знає», що «всі його знання» — це значне спрощення того, що відбувається.

Аналітик та експерт з… Це наступне спрощення вченого-позитивіста. Якщо вчений-позитивіст не намагається застосовувати висновки своєї галузі поза межами довіреного йому виділення (наприклад, фізик виділяє формулу того, що відбувається, залишаючись у межах абстрактного простору), то аналітик-експерт переносить свої обмежені висновки на всю реальність, на все те, що відбувається… роблячи з цього глобальні, але водночас марні прогнози…

Пропагандист-виробник — здатний створювати щось, але лише в межах наявної схеми. «Те, що відбувається» у глобальному значенні — не заперечується. Вироблення чогось можливе, але тільки в контурах наявного світорозуміння.

Пропагандист-транслятор (журналіст-аналітик) — це той, хто бере винайдену кимось мудрість-сторону і, зовсім не розуміючи, «що це», транслює далі. Така позиція не заперечує таланту транслятора і здатності вигадувати щось гостре або риторичне, але завжди одноденне.

Діяч мистецтва. Це відгалуження від пропагандиста, той, хто може за допомогою того, що називають мистецтвом, звеличувати певний концепт як останню істину.

Езотерик або «містик». Ті, хто щось чули про мудрість, філософію та смисл. Їхнє схематичне знання — це «суцільна вигадка того боку». Проте іноді така вигадка може ставати джерелом удару по ментальності дурнів.

Міщанин — це носій згаслої мудрості, яка була вироблена жерцями раніше. Але потім, охолонувши, вона через різні передавальні ланки рухалася в різні уми, згасаючи протягом багатьох поколінь. А через сотні чи тисячі років — це вже щось буденне, згасле в умах…

Міщанин не хоче жити без такого надзгаслого, надвтомленого, суто предметного світу. Він хоче бути остаточно визначеним і зрозумілим самому собі. Він прагне знати, навіщо вставати вранці й лягати спати ввечері. Він не бажає жити у «стані глобальної невизначеності». Міщанин не знає, що всі його знання — це не справжня життєва істина, а лише те, що видане предками, ЗМІ чи «освітою».

Міщанин іноді прагне щось дізнатися, але все, що буде йому надано без зусиль і напруження, — це продукт діяльності осіб, описаних вище. Він може мати сучасну вищу освіту чи науковий ступінь, але це не рятує його від того, щоб бути об'єктом маніпуляції.

Щоб перестати бути міщанином, необхідне самостійне напруження і бажання виробляти власне незалежне об'єктивне мислення.

Наприкінці, знову ж таки, як завжди, слід пам'ятати: будь-яке мислення, будь-яка вирваність — це спроба спростити реальність до схеми, але це не те «сильне, що відбувається», яке існує поза межами будь-якої схеми.